Покину вранці чарівне шиття

Покину вранці чарівне шиття.
Тепер мені воно не пригодиться,
Душа моя любов'ю золотиться-
Я п'яна вже на все своє життя.

Сумує місяць — ніч його мина.
Безжурно пролітають в небі птиці,
А на землі, мов перші блискавиці,
П'яніють люди від біди й вина.

А може в цьому є й моя вина?
Стожаром сонце у воді іскриться,
А в серці лід- твердая болю криця.
Я оп'яніла від твого вина.

Вогонь покликав біль у небуття-
У серці рана вже не заболить ця,
Про тебе спомин більш не загориться,
Хоч оп'яніла я на все життя…

(За поезією Л.Костенко «Недумано, негадано» )